When the trees fall

«Коли падають дерева» Архітектурно побудована оповідь, де мішається реальне та магічне, соціальне і індивідуальне, містичне та брутальне життєве. Марисі Никитюк вдалось зварити дике зілля з різних жанрових елементів, але незважаючи на це розмаїття, фільм сприймається органічно і залишає по собі комплексний післясмак. Найважливіше в роботі режисера (як на мене) це вміння зберігати cohesiveness, сміливість взяти глядача за руку, ввести в його в джунглі кіно-всесвіту, заслужити його довіру і так само вдало його з того всесвіту вивести, обдарувавши його новим досвідом і знанням. І Марисі цей трюк вдається. «Коли падають дерева» це кіно, що продовжує діалог зі світовим кінематографом, додаючи до хору голосів протяжний український білий спів. Від підглядання за еротичними дикими сценами до монументальних обрядових весілля та поминок - фільм витримує свій тон та ритм, не обтяжуючи глядача ні надлишком екшену, ні провисанням тканини оповіді в більш драматично виснажливих моментах. Перші мої асоціації: «Аліса в країні чудес» Керола, «Меланхолія» Фон Трієра і навіть щось є від Гоголевської «Ночі перед Різдвом» (архетипи Солохи-бабусі, чорта у втіленні Юхима). Фільм продуманий до деталей, всі персонажі є віддзеркаленням власних світів, з паралельно існуючим світом мертвих, які теж перегукуються з живими, обмінюються знаками та речами. Фільм ні про що конкретне, а більше про спостереження за цими світами. І авжеж як вишенка на торті - «Коли падають дерева» гарантує нам катарсис у кінці, що викличе теплу посмішку сподіваюсь не тільки у мене. Хтось застиг у минулому, когось прикувало ланцюгами до теперішнього, але вектор фільму все одно стрімко залітає у майбутнє, тепле, літнє, наповнене світлом майбутнє.

чудово-надзвичайно, у мене тікі одне ото питання - де заплатить ще 85 грн, шоб побачить ті частини кіна, шо заповнюють сценарні дірки у тому, шо є зараз? бо ото дуже красіво і атмосферно, але зовсім не ясно нахіба.

Чудовий, але важкий фільм. Після перегляду одразу промейнула думка шо під таке треба створити окремий жанр "побутові жахи". Таке відчуття, що побував на емоційному рингу, де тебе винесли в нокаут. Все чекаешь що буде поліпшення, а тебе навпаки пиздять з іще більшою силою. Єдиний притомний персонаж це головна героїня. Її поведінка цілком відповідіє ситуації. Навіть не зважаючи на шалений тиск вона не сіє неспровакованого негативу, на відміну від усіх інших дорослих. Приємно здивувала якість поєднання побутової зйомки і художньго оформлення. Загалом - дивіться, не пожалкуєте!

Половину фільму мене нудило(це не як негатив, а як факт, спостереження). Може через мою вразливість до сцен, де б'ють, вбивають. Дуже вони вийшли натуральні. Єдиним світлим промінцем була Вітка. Вона дала мені можливість додивитися фільм до кінця. Без неї навряд змогла б. Не завжди усе розуміла. Але загалом для мене фільм вартував перегляду. Щось незвичне. Рада, що в Україні таке створюють.

Сумний, депресивний фільм. Моя суб'єктивна думка.

Немає звуку????

Хороший фільм, символічний. Вартий перегляду.

Дуже вразив. В афекті була, після перегляду. Викликав сильні емоції

Дивлячись новий український кінематограф, можна прослідкувати одну особливість. Ніби все дійство відбувається хронописом. Даний фільм є яскравим представником нашого кіно, але я розумію тих людей, кому важко вкатитись в такий формат. Для людей, що вже дивилися роботи новітніх режисерів фільм зайде на ура , а деколи навіть здивує. Якісно! Рекомендую!