When the trees fall

Хороший фільм, символічний. Вартий перегляду.

Дуже вразив. В афекті була, після перегляду. Викликав сильні емоції

Дивлячись новий український кінематограф, можна прослідкувати одну особливість. Ніби все дійство відбувається хронописом. Даний фільм є яскравим представником нашого кіно, але я розумію тих людей, кому важко вкатитись в такий формат. Для людей, що вже дивилися роботи новітніх режисерів фільм зайде на ура , а деколи навіть здивує. Якісно! Рекомендую!

Вражає, не залишає байдужим. Дякую

Я в захоплена

Важкий дуже фільм, проте красивий. Хотіла відволіктися проплакатися від трагедій війни, а не вийшло - твльки більша напруга. У фільмі і спроавді безнадія, безвихідь. І багато насильства. Вважаю тут помилкою тих, хто писав опис до фільму - про таке обов'язково треба попереджати. Це може не на жарт триґернути.

фильм понравился, актёры свои роли, как таковые, сыграли очень хорошо!. А ляпы есть в любом фильме;)

Це шикарне кіно! Дивилася багато раз і все так у серце попадає

«Коли падають дерева» Архітектурно побудована оповідь, де мішається реальне та магічне, соціальне і індивідуальне, містичне та брутальне життєве. Марисі Никитюк вдалось зварити дике зілля з різних жанрових елементів, але незважаючи на це розмаїття, фільм сприймається органічно і залишає по собі комплексний післясмак. Найважливіше в роботі режисера (як на мене) це вміння зберігати cohesiveness, сміливість взяти глядача за руку, ввести в його в джунглі кіно-всесвіту, заслужити його довіру і так само вдало його з того всесвіту вивести, обдарувавши його новим досвідом і знанням. І Марисі цей трюк вдається. «Коли падають дерева» це кіно, що продовжує діалог зі світовим кінематографом, додаючи до хору голосів протяжний український білий спів. Від підглядання за еротичними дикими сценами до монументальних обрядових весілля та поминок - фільм витримує свій тон та ритм, не обтяжуючи глядача ні надлишком екшену, ні провисанням тканини оповіді в більш драматично виснажливих моментах. Перші мої асоціації: «Аліса в країні чудес» Керола, «Меланхолія» Фон Трієра і навіть щось є від Гоголевської «Ночі перед Різдвом» (архетипи Солохи-бабусі, чорта у втіленні Юхима). Фільм продуманий до деталей, всі персонажі є віддзеркаленням власних світів, з паралельно існуючим світом мертвих, які теж перегукуються з живими, обмінюються знаками та речами. Фільм ні про що конкретне, а більше про спостереження за цими світами. І авжеж як вишенка на торті - «Коли падають дерева» гарантує нам катарсис у кінці, що викличе теплу посмішку сподіваюсь не тільки у мене. Хтось застиг у минулому, когось прикувало ланцюгами до теперішнього, але вектор фільму все одно стрімко залітає у майбутнє, тепле, літнє, наповнене світлом майбутнє.