2020. Deserted Country

псевдодокументалістика з елементами російської пропаганди з самого початку з 4ї хвилини молода панянка, міс яка зібралася до Лондону на конкурс краси, зі Львову говорить, шо "хорошо что Украине, или тому что от нее осталось пошли на уступки и зарегистрировали меня бесплатно... а то 10 тысяч долларов стоит это все, а в Украине доллар достигал 115-120 гривен" - ну добре шо хоть в Украине а не на рандомно перемотую вперед і там несеться "здесь демократии не построиш", "пригодность освоение этой страны китайцами" і так далі шо в голові цього Корнія Грицюка відбувається? кашіца якась з топором

зовсім не вартує фільм уваги:(

За формою - це рідкісний в наших краях мок'юментарі, себто художній фільм, що маскується під документальний. Актори виконують ролі начебто реальних людей, що залишилися в Україні після відкриття кордонів. Неочікувано, таких "диваків" всього восьмеро. Всі решта розбіглися по світу за першої можливості в єдиному пориві. Мотивацію міграційної аномалії можна характеризувати коротким словом "дістало". Як каже один з героїв стрічки, останній президент України: "Ми думали, виїде десь мільйон, ну два... Але ж не ціла 40-мільйонна країна". Хотіли як краще, а вийшло як завжди. На теренах неньки лишилися: модель, пара - айтішник і блогерка, донецький сепаратист, чиновниця Фонду держмайна, інженер-робототехнік, бізнесмен з 90-х та вчений. І ще один смішний персонаж - китаєць, який досліджує умови спорожнілої України для можливості заселення її китайцями. Кожен з них називає свої причини лишитися, іноді банальні, інколи досить дивні. Єдине, що їх об'єднує, це зосередженість на своїй справі і небажання покидати власну бульбашку світосприйняття. Якщо хочете, це певний набір образів українців, які дуже різні ідейно та за віруваннями, проте знайшли справу життя. Тут нема моралізаторства, бо оповідач - вигаданий канадський режисер з українським корінням Метью Смаглюк - мінімально спілкується з глядачем. А в розповідях героїв кожен знайде зраду чи перемогу собі до смаку. Неодмінним плюсом є відеоряд спорожнілих будівель та вулиць. Які сьогодні нагадують не про безвіз чи Чорнобиль, а про пережиті нами локдауни. Аби застати порожнє місто, знімали рано вранці у вихідні дні. Тому зйомки розтягнулися на цілий рік. Ну і бюджет був мінімальним. На державне фінансування не могли розраховувати, бо, за словами режисера, такому кіно неможливо отримати грант від держави, адже воно показує країну не з тої патріотичної точки зору, яка потрібна Україні. Фільм "2020: Безлюдна країна" вийшов цікавим дебютом Корнія Грицюка, українського режисера родом з Донецька. Стрічка далеко не ідеальна, але цілком заслуговує на увагу.

Іронічна антиутопія створена у формі документального фільму. За сюжетом, після отримання безвізового режиму й відкриття кордонів, усі мешканці України покидають рідну країну у пошуках кращого життя. Залишилося лише декілька колоритних героїв, які дають інтерв’ю: радянський пенсіонер, останній президент, пара блогерів, воїн-сепаратист, інженер роботів, китаєць, олігарх тощо. Особливо цікаво було дивитися на безлюдні пейзажі природи й міст під час карантину (локдаун).

Фільм заслуговує на увагу, звичайно не екшн), але іноді і задуматись варто, присутня тонка іронія )))

Чудовий фільм! Я б навіть вам задонатив так у безлюдній країні не знаю де гроші взяти, та й платіжні системи не працюють)

Якби це було, в Ужгороді уже б стояли московські танки.

Фільм повністю проросійський , качають свою тоталітарну пропаганду. Нічого українського немає в ньому, все брехня . Від початку до кінця. Україну висвітили безлюдною країною....пропаганда для загарбників...

Надто багато російської нажаль... Полилися сльози, коли показали Мрію. У фільмі причина чому всі поїхали це безвіз. Тобто просто дозвіл, проте зараз, після початку повномасштабної війни поїхало дійсно багато людей. Проте залишилось набагато більше. І цей фільм спонукає повернутись.

Спочатку прибрати наввжженного з автоматом і повернуться люди... Стрічка спонукає до кращого...