Вулкан

Фільм можна віднести до українського жанру “Істерн”, де показано дикий Схід (місцями нагадує Припутні, або Дике Поле за мотивами роману Ворошиловград Сергія Жадана). Головний герой Лукас везе міжнародну делегацію спостерігачів ОБСЄ для висвітлення ситуації в окупованому Криму, але раптом автомобіль ламається. Лукас йде шукати допомогу, а коли повертається – автомобіль зник разом із делегацією. Таким чином, він залишається один у самобутньому регіоні Херсонщини. Дуже тонко, комічно і якісно зображено екзистенційний конфлікт киянина у колоритній провінції. Між іншим, саме завдяки цьому фільму я відкрив для себе акторську гру Віктора Жданова.

Whenever you're not sure - just live. Great film, makes me wanna quit my job and go live in Kherson oblast.

Перші кадри взагалі шикарні

Дуже сподіваюсь, що режисер деколи читає тут коментарі, бо емоцій від перегляду море. Нічого не зрозуміло, я чесно кажу, я шукала підтексти, метафори, але це набір немотивованих вчинків на тлі мальовничних пейзажів. Шоб шо? Чому герой так діє? Робота оператора -- пісня, але поза картинкою тут не було нічого, крім натяку на "щось", яке весь фільм шукаєш і не знаходиш бо його нема. Пусто. Погоня за міражами в бусіку. Рендомні вчинки хитко обгрунтовані "життєвою мудрістю". Не раджу очікувати від цього фільму що-небудь.

Гарна робота.

Нічого не зрозуміло, але гарно і атмосферно. Проте нічого не зрозуміло! Чи я вже про це казала? :))

Переглянув фільм “Вулкан”, емоції переповнюють, дуже цікава картина. Раджу всім, кому подобається наше вітчизняне якісне кіно ;) А пісню ДахиБрахи "Пливе човен" (офіційний тлограй до цього фільму) почув ще задового до того, як переглянув кіно. Так би мовити випередив події і завдяки цьому саундтреку зазирнув в майбутнє ;) Дякую гурту і дякую хто працюавав над цим фільмом !

Киянин якій випадає в зовсім іншу реальність: дике поле українського півдня. Наче коли я до мами в Крим приїздила:) Мрійлива картинка стомленого спекою півдня. Хтось побачить можливо порожнечу, але як кримчанка з маленького села, яка сумує за цією порожнечею, я отримала задоволення.

Згідно з коментарями, не всі готові до якісного українського кіно. Напівсон, напівреальність… Щось є в українському магічному реалізмі! Здається, цей жанр особливо уживається на українських ґрунтах. Це неквапливе розгортання сюжету з млявим виявленням волі головного героя… Ці виважені, естетично навантажені сцени, що розгортаються перед очима як книжка-гармошка з малюнками… Це все викликає відчуття сонного паралічу. Сюжет загортається сам на себе, по дорозі розкидуючі міфологеми з життя українців(такі знайомі і незнайомі водночас, як дивишся на них зі сторони). А врешті решт земля тримає нас всіх. І вода тримає. Бо коріння росте так глибоко, що сягає води.

кіно про Південь) Ніби вдома подувала))