Не хвилюйся, двері відчиняться
Не хвилюйся, двері відчиняться
5/5
5
Average: 4.6 (29 votes)
Дякуємо! Вашу оцінку враховано.

Не хвилюйся, двері відчиняться

Оксана Карпович
2019 рік
драма
75
ukr, rus
eng, fra, ukr
Синопсис

Фільм знято влітку та взимку в електричках, що курсують між Києвом та кількома провінційними містечками. Стрічка запрошує нас проїхатися з робітничим класом, серед якого переважно маргіналізовані пасажири та торговці. Слідуючи за кількома людьми та сім’ями з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, ми заглиблюємося в їхні повсякденні турботи й дізнаємося про дилеми будівництва нової постреволюційної ідентичності.

«Не хвилюйся, двері відчиняться» - це атмосферний і надзвичайно людяний портрет українського суспільства в русі. Знятий під час першого російського вторгнення, фільм став інтимною точкою зору на історію незалежної України, привідкриваючи, як її переживають прості люди. У фільмі ми не бачимо образів війни, але відчуваємо її присутність у повітрі, що проникає у свідомість і серця наших героїв.

Читати повністю
Не хвилюйся, двері відчиняться
Не хвилюйся, двері відчиняться
Не хвилюйся, двері відчиняться
Не хвилюйся, двері відчиняться
Не хвилюйся, двері відчиняться
/
/
Творча група
Режисерка

Оксана Карпович

Сценаристка

Оксана Карпович

Продюсерки

Айна Фішман
Джудіт Пламондон

Оператор

Крістофер Нанн

Режисери монтажу

Лессандро Сократес
Домінік Сікотт

Звукорежисери

Андре Смєлов
Сімон Жерве

Дистрибуція
×
Трейлер фільму «Не хвилюйся, двері відчиняться »

Схожі фільми

Усі фільми
Сподобався фільм? Підібрали для вас іще декілька зі схожим вайбом
/
Impressions of the film
Comments
Sorting
Лілія Мельничук
Фільм про життя і справжність. І про любов. Любов я відчувала фоново. Наприклад, в щедрій мисці еклерів, якими продавець газет з електрички пригощав знімальну групу. Руки в нього не панські, він знає це. Тому соромився торкатися гостинців. Щоб ніби не бруднити собою. Йому хтось колись сказав, що він схожий на Гоголя. Відтоді він носить характерну дивакувату зачіску і прізвисько Гоголь. А справді є в ньому ця гоголівська драматичність. (Буває ж так, кимось проронене слово таврується в свідомості і далі відлік починається з нього). Любов в ним же зібраних та дбайливо очищених абрикосах. Для гостів. Торкнув епізод з чоловіком, який проникливо слухав в плеєрі "... біда не в тім, що ти мене не любиш..." Життя в боязкій собаці, яку на роздоріжжі годують випадкові перехожі. І в цих буденних розмовах про саджанці та війну. Наївність в розповіді молодого солдата про піраміду Маслоу. Чи досягне він її вершини? Сподіваюся, усі хлопці з цього фільму живі. В сюжеті суцільно про життя, простоту і справжність, не перескажеш. Бо кожен побачить щось своє. Дивилась і сама собі дивувалась. Те, що раніше вганяло мене в якусь душевну пердень, зараз стало зрозумілим. Бляха. В епізоді, де чоловік з ялинкою каже до когось знервовано і різко: "Пішли!". Секундний епізод і купа моїх спогадів. В мого батька також такі інтонації є. На перший погляд ніби роздратування, а насправді піклування. А я казилася часом на ці його манери. Або люди, що кричать, залазячи до електрички: "Тож поможіть!..." Така буденна, звична інтонація. Типу, чого витріщилися, допоможіть давайте мені з моїми тлумаками. Раніше я харилася на такі чиїсь заведенції, а в фільми дійшло, що це ж наша справжність, ну от ми такі, неповторно, направду. Без удавання і штучності. Ми запальні і добрі. Роздивлялась стилі одягу в героїв фільму. В мене був заскок щодо цього. Колись почула чиєсь гидливе "ширпотреб" і боялась виглядати ширпотребно (якір, як в Гоголя). Вирішила, що не маю смаку і мала напівпорожню шафу. В магазинах одягу впадала в ступор і геть не знала, що мені треба і з чим його носити. Яка метушня.. А за цими дрібніми переживаннями триває життя. Хороше життя. Вирішила, хай що там буде далі, а свій український паспорт залишу при собі.
Михайло Сташук
Крутий фільм! Доволі точно, навіть документально, передані атмосфера приміських поїздів на Київщині та людей, чиє життя майже нерозривно з ними пов'язані. Неймовірне задоволення! Після перегляду виникло бажання сісти на Коростенську електричку і доїхати хоча б до Тетеріва...
Катерина Янченко
Сподобався за відчуття присутности. Я ніби сама їздила в Київ і назад, проживаючи життя разом з пасажирами. Під кінець газетяр пан Сергій став як рідний. Дуже естетична зйомка (особливо кадри з сонцем!), стрічка тримає до останнього
T R
Фільм показує химерний вимір простору електричок, де тягнеться досить одноманітне, рутинне життя, яке перетікає з одного дня в інший мало змінюючись. Я памʼятаю, як їздив в електричках кінця 90х дитиною - у фільмі майже ті самі кадри, ті самі обличчя. Вчорашні жінки постаріли і стали «бабками з тачками», дачники… Фільм про те, що життя багатовимірне - є багато світів, які існують паралельно в одному часі (кримінал, душевнохворі, інвестиційні банкіри, профі спортсмени, або звичайні люди, які показані у фільмі, банально зависли у цьому просторі без кінцевої цілі чи мети і так живуть). Є двері, які краще не відчиняти, бо можна в цьому просторі залишитись на решту життя, а можна зайти туди і побачити таких самих випадкових попутників, які рухаються кудись і в цьому вимірі тимчасово, наприклад, познайомитись із симпатичною дівчиною в електричці. Головне - знати, куди ти їдеш, куди тобі насправді треба, в який вимір, бо жоден корабель не попливе, якщо відсутній курс, куди йому пливти…
Орина Стеценко
Вау! Не дуже зрозуміла сцени поза електричками та станціями, але все одно сильно кайфонула. Красиве, щире, тонко-українське кіно.