Стоп-Земля

Під час війни цей фільм ніби спогад з попереднього життя і водночас нагадування за що ми боремося. Чудова режисерська, операторська та акторська робота. Музичний супровід то окрема любов.

Дивилась його в кінотеатрі. Ще до війни. Дуже сподобався - згадала про свої шкільні роки) естетичний, добре що він тут є, включу сестрі😌

гарно. тупо гарно.

🎒 Стоп-Земля [РЕЦЕНЗІЯ] Великий сенс під звичайною обгорткою, або ж смачна цукерка завернута у клаптик звичайної фольги. На перший погляд таких історій за останні роки вийшло з десяток. Підлітки, школа, кохання, час від часу роздуми про доросле життя. Але мушу визнати, що ще жодна з голлівудських історій не була так близька українському глядачеві. Навіть ті ж самі Перші ластівки де все виглядає якось апокаліптично й здається взято з архівів місцевого відділу поліції, а не звичайних будніх українських школярів. На відміну від цього приземлена історія про кохання виглядає більш близькою глядачеві, але фільм має три виграшні комбінації. Перша - нарешті, підлітки тут говорять так як в реальному житті й на ті теми що їх дійсно хвилюють, тут ви не побачите чітко поставленої мови й мимоволі не думатимете про якусь невловиму фальш в акторській грі. Вас не спіткатиме відчуття що припудрених людей з красивим голосом з якогось вищого богемного суспільства запхали в темні шкільні коридори. Друга - тут дійсно грають звичайні підлітки. Так! Переважна більшість акторського складу включаючи головну героїню не є професійними акторами. Й нарешті третя - атмосфера. Гарно передана атмосфера старого модерніського спального району, що втонув у безкраїх дев'ятиповерхівках. Їх на всю Україну багато, практично в кожному великому містечку знайдеться такий, але мало хто зумів закохати глядача в ці сірі, часом відразливі стіни. Хоча Голлівуд це чудово вміє робити й в нас вже чомусь не виникає відрази якась темна підворотня зі сміттям вище голови на Мангеттені, чи невеличке трейлерне містечко з сумнівним контингентом у штаті Огайо. Катерина Горностай виявилася справжнім естетом, хотіла вона цього чи ні й зафільмувала дух передвоєнної Україну через призму відносин між підлітками. Виглядатиме дивно сперечатися з тезою, що надалі буде зовсім інше кіно й зовсім інші підлітки травмовані жахливим досвідом свого дитинства, ніхто вже не повернеться в ті часи. Ми з посмішкою на обличчі згадуватимемо 10-ті роки XXI століття. В цьому і є головна принада життя, ніхто не знає, що буде далі, однак впевнено можна сказати - це буде цікава мандрівка й ми ще проживемо не один період історії за яким ностальгуватимуть наші діти та онуки, як і ми за далекими 80-ми роками минулого століття в США, за серіалом про дівчинку з чудернацькими здібностями, за клоуном що ховається в каналізації. За бойовиками 90-х, блокбастерами нульових й звічно ж що за хвилею "Нового українського кіно" 10-х

бісова ковінька, як же стильно! отримала подвійну порцію задоволення від перегляду. дякую за таке українське кіно найвищого ґатунку!

Дуже чуттєвий, справжній, правдивий фільм. Талант режисерки та акторів передати все так, ніби це було зі мною. Справді було, бо тут зібрана квінтесенція усіх незграбних та прекрасних моментів зі старшої школи. Дякую за дві години цілющої рефлексії та атмосфери свого юнацтва!

неперевершено, чуттєво та натурально. ще й душотерапевтично. дякую!

Може це той фільм, якого тобі бракувало )

Дивне та приємне відчуття, ностальгія по власним шкільним дням, де було схоже та зовсім по-іншому одночасно. А ще сум за простим мирним життям..

true story