Останній (крайній) дубль

Моєю улюбленою іграшкою в дитинстві була друкарська машинка. Здавалось доля готує мене до створення великого кіно. Але не сформулювавши бажання чітко, як відомо, є великий ризик отримати те що бажаєш, проте у іншому вигляді. Так я і став хлопавкою.     

Якщо порівнювати знімальний майданчик з футболом то режисер – це головний тренер, актори це командні гравці, а хлопавка це радше талісман клубу: ніхто точно не памʼятає як його звати, усі хочуть, щоб це була жінка, та головне, навряд чи хто відповість навіщо він взагалі потрібен. За костюмом талісмана завжди ховається людина. Кажуть, що хлопавка теж людина, у якої було дитинство, були, а можливо і є мрії, і навіть є друзі та дівчина.     

В часи коли автомобілі вже можуть їздити вулицями без водія, я намагаюсь зʼясувати, що робить людина з бруском в руці на майданчику? І що в цьому житті роблю я? А головне чи справді маленькі дії призводять до чогось великого?