Додому

Довго збиралась подивитись "Додому", мала великі очікування. На жаль, фільм розчарував - хоча й підняті глибокі, важливі теми, але... нудно і однотонно(. Так, драма не обов'язково має бути гостросюжетна чи спецефектна, але й найбільша кульмінація (без спойлерів: на кордоні) виглядала дуже притягнутою за вуха і недоладною. Вже на 30-й хвилині захотілось перемотати. Не думаю, що буду комусь рекомендувати.

Фільм дуже сподобася, рекомендую до перегляду.

Дуже хочу переглянути фільм. Ви єдині, де можна подивитись ліцензійно, але у моєму регіоні фільм недоступний(Україна). Чому так? Як це можна виправити, бо мені скинули друзі, що у них фільм доступний?

Досить цікавий фільм, з новим для мене сюжетом, до перегляду ніколи не стикався з кримсько-татарською культурою. Актори підібрані як на мене непогано, особливо Кайдаша(Віктор Жданов), як в принципі в кожному українському фільмі :) Кінцівка сильна.

Дуже глибоке кіно, важке, болюче, сильне та необхідне.Дякую, пане Нарімане!

Дякую всім, хто причетні до створення цього фільму, за те, що дали можливість відчути цей болючий, але такий важливий для кожної й кожного з нас досвід.

є сильні посили, про те хто такі кримські татари, про їх цінності та ін. але ситуації шо тут змальовані, це просто якийськ фанфік. в житті так люди не поводяться коли грабують, так не поводяться на кордоні тощо. виглялає дужееее натягнуто, надумано. і я не розмую для чого в деяких моментах так запарюватись над трушністю, а в деяких допустити таке чого в житті в принципі не існує?

Неймовірно

Глибокий і тяжкий фільм, чудова акторська і операторська робота. Подобається як герої змінюються.

У цьому фільмі є до чого причепитися [діалоги]. Під час першого перегляду я інколи думала: чи потрібна певна сцена фільму для чогось, окрім хронометражу? [в основному, під час діалогів] Не буду ставати з каменем в чергу щодо вихолощеної української мови [хоча як магістерка української філології могла б, але не буду]. Один маленький камінець підкину, бо свій диплом я отримала в КНУ. Тож не уявляю ситуації, в якій студент ІЖ КНУ, проїжджаючи повз червоний корпус скаже, що це - його університет. В червоному - юрфак, істфак і філософи з політологами. ІЖ звідти приблизно в чорта на рогах. Але справа навіть не в тому, а в тому, що ми… не вчимося в університеті. Я закінчила ІФ, Алім навчався в ІЖ. Тощо. Ось мій камінець. Дякую за увагу. Нащо був кинутий цей камінець [не від безсилої люті, а для того, щоб рухати наратив]: він для мене маркував, що на мене і мій досвід у фільмі буде погляд як на «іншого». І це - нове в моєму досвіді перегляду українських кінострічок. Якщо винести за дужки те, як ми називаємо червоний корпус, залишиться Олеся, Маша і її дід, підлітки-злодії, Галя, вузьколобі солдати на КПП, які [на метафоричному рівні] люблять, але не розуміють Крим. І тут я повертаюся до університету і бачу, що як автор_и фільму не розуміли, яким важливим для [когось на кшталт] мене буде діалог про університет, так я не розуміла… майже нічого про Крим. Починаючи з кримськотатарської мови. Зараз, переглядаючи «Додому» я бачу, наприклад, відсилку до «Повернуся на світанку». Розумію окремі слова і вирази кримськотатарською. Мені досі потрібен [і ще якийсь час буде потрібен] підрядник. Проте я вже можу сказати, що дивитися «Додому» у вакуумі і дивитися «Додому» після «Чужої молитви» - це два різні досвіди. Я досі відчуваю, що мене [українку] тут показують як інакшу. Мені досі від цього дискомфортно, але у мене так само є «Такі красиві люди», є «Я працюю на цвинтарі», є «ГКЧП», врешті. І ще купа фільмів, які говорять про мене як про частину колективного «ми», а не про частину колективного «вони». Але українське кіно - не тільки про колективну мене. Тому я приєднуюся до колективних піснеспівів, які звеличують цю стрічку, але з дещо інших позицій. Я не вважаю, що жіночі персонажки вдалися добре. Я не вважаю, що мова - довершена. Для мене найціннішим у стрічці стало відчуття дискомфорту, яке залишилося зі мною після першого перегляду, і буквально змусило більше дізнатися про культуру кримськотатарського народу. Переглядаючи стрічку з цими знаннями, я розумію і свою першу реакцію на фільм, і [трохи краще] те, чому він постав саме таким. Окрема подяка за соковиту картинку [і синє волосся Сеітаблаєва, яке іноді відволікало від кострубатих діалогів]. Без жартів: початок фільму і ці 5-7 секунд панорамних кадрів нагадали [окрім «Повернуся на світанку»] «Таких красивих людей», які змусили мене повірити в те, що український кінематограф може бути для мене. [Потім я пішла на «Плем’я» і побачила паралельний вимір буття українцем в Україні, до якого я так само тоді не була причетна]. «Додому» відтак, був для мене передусім про те, що таке бути кримським татарином в Україні. І чим більше я дізнаюся про культуру кримськотатарського народу [моїх співгромадян], тим більше слів я можу витратити на те, щоб пояснити, чому цей фільм варто не лише дивитися, але й обговорювати.